зеркало Ухта Марихуана SATIVA & INDICA Бошки марихуана Bruce Banner

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Yo, чуваки! Сегодня я решил вам рассказать историю о том, как я стал наркоманом свободным художником в мире наркотиков. Вот история, которая изменила мою жизнь и унесла меня в страну грез, страну, где правят закладки и плюнуть на всё. Смотрите, дело было так. У меня был друг, левша, Битрикс. Мы были неразлучными, как батя с аппаратом. Он показал мне, что такое подводный камень, и я увидел другой мир. Мир, где правили закладки и горели зеленые огоньки. Поначалу я боялся, но потом понял, что кайф по жизни нужно всегда держать в руках. В один прекрасный день, Битрикс пришел ко мне в школу с карманом полным шишек марихуаны. Я уже никогда не смогу забыть тот запах! Он был всегда рядом со мной, словно с духами. Именно в тот день я понял, что моя жизнь никогда не будет прежней. Строго не повторяйте это дома: я достал из кармана этого сумасшедшего Битрикса аппарат. Он был готов к действию, но я почти ничего не понимал. Битрикс показал мне, как правильно всё делать, и я пошел на всё это. Он уверил, что марихуана - это не только курение, но и интраназальное введение. Я взял эту шишку, раздавил ее и задул туда, куда нужно. Я почувствовал, как моя душа улетает в другой мир, и я стал непобедимым наркогигантом. Я курил тайком в туалете школы, ведь никто не понимал моей гениальности. Я плюнул на школу и их гнусных правила, я был свободен, словно птица. Мои учителя казались мне маленькими затворниками, а я – королем улиц, королем закладок. Но однажды все пошло не так. Учительница, беленькая, словно очищенный героин, заметила мой наркотический эйфорический взгляд и подошла ко мне. Она сказала, что я должен пройти к директору. Я ничего не понимал тогда. Моя жизнь рухнула, я был готов сжечь эту школу до тла. Я зашел в кабинет директора и он смотрел на меня строго. Я почувствовал себя морфином в его руках, готовым надавать мне сильнее. Но для меня он был просто инопланетянином, который ничего не понимал в моей настоящей жизни. С тех пор я понял, что никогда не смогу вернуться в эту школу. Я стал отбросом, но для меня это было поводом сказать "да пошел ты" всей этой системе. Я решил найти свою дорогу, свой путь. Я должен был быть свободным, строить свои закладки в другом мире. Так что, парни, что мне оставалось делать? Переходить на следующий уровень! Я стал искать новые приключения, новых друзей среди тех, кто находился закладки на своем пути. Я нашел целую команду единомышленников, которые умели прожигать жизнь по полной программе. Мы исследовали все самые извращенные граньки этой наркотической саги. Мы экспериментировали со всеми веществами, которые только можно было найти. Мы курили травку, закладки и плюнули на адский поток жизни, который продолжался вне наших представлений. Некоторые из нас ушли по темным тропинкам, погрузившись в мир коксика и этаминала натрия. Их мы больше не видели и, возможно, никогда не увидим. Но я решил оставаться верным себе, своим шишкам и своим закладкам, ведь я необыкновенный, я не просто наркоман, я настоящий художник! В заключение, друзья, я хочу вам сказать: не бойтесь идти вперед, искать свое призвание, свою наркотическую мечту. И не забывайте, что свобода закладок и плюнуть на все организованные системы – это наш путь! Живите ярко и смело, будьте настоящими наркогениальными художниками своих жизней! Peace!